Відданий справі

Відданий справі

Не стало Володимира Миколайовича Бондаренка. Людини, що віддала найкращі роки власного життя улюбленому заводу, професіонала, якого поважали за відданість справі, старанність, наполегливість у вирішенні надскладних виробничих завдань.

Ті, хто працював поруч з Володимиром Миколайовичем, згадують його толерантність, шанобливе відношення до колег та підлеглих. Вони ніколи не чули від нього крику, а у спілкуванні – підвищеного тону голосу. Бондаренко ставив так завдання, що ні у кого не було зайвих питань. Він чітко розставляв пріоритети, акцентуючи увагу на головному, до кінця вислуховував підлеглих, ніколи не перебивав, нав’язуючи власні погляди.

Володимир Миколайович народився у 1938 році. Після закінчення школи, поступив у Київський політехнічний інститут, ставши згодом інженером-механіком. У 1961 році молодий фахівець прийшов на завод «Більшовик», почавши працювати у спеціальному конструкторському бюро.  

Колеги згадують, що на його робочому столі ніколи не було зайвих паперів, або, тим більше, безладу. Разом з тим, Володимир Миколайович завжди тримав при собі робочий блокнот, куди заносив власні думки, окреслював проблематику та актуальні питання. А потім вибудовував свою конструкцію різноманітних пропозицій. Так народжувалися новаторські рішення. Саме любов до рідної справи та власні здібності допомогли йому вибрати тему, «захистити» її та стати кандидатом хімічних наук.

– Це був висококласний ерудит, який мав у голові величезний обсяг технічних знань. Особисто мені було приємно спілкуватися з Володимиром Миколайовичем, – згадує Іван Макарович Любченко. – У нас завжди були професійні дискусії, адже він відстоював фахові позиції як конструктор, а я, будучи технологом, власну точку зору. Аргументи у нього були переконливі, він розбирав проблему, як то кажуть, до гвинтика.

Іван Макарович, згадуючи колегу, розповідає спільну з Бондаренком роботу на Володимирському хімічному комбінаті. Наш завод у 1986 році виконав велике і водночас надскладне завдання, виготовивши дві лінії по виробництву тонкої плівки. – Це був по суті професійний виклик і фаховий екзамен для всього нашого колективу. До цього у Володимирі використовували англійське обладнання, на обслуговування якого витрачалися великі кошти. А виготовлялася та плівка завширшки один метр.

Київське підприємство  розробило дві лінії, кожна з яких була довжиною понад 50 метрів і виготовляло плівку завширшки чотири метри. За словами Івана Макаровича, він разом з Володимиром Бондаренком та групою заводчан у складі 40 чоловік, інтенсивно пропрацювали у Володимирі, запускаючи це обладнання у роботу.

– От там я мав гарну нагоду практично побачити Володимира Бондаренка та оцінити його професійні якості. У тандемі, він як конструктор, а я – технолог, та за підтримки наших фахівців, ми виконали цю складну роботу – говорить Іван Макарович. – Авторитет Бондаренка тільки укріпився. До речі, незважаючи на маленьку різницю у віці, ми зверталися до останнього один до одного з професійною повагою на «ви».  

Бондаренко неодноразово виступав на сторінках заводської газети, давав інтерв’ю, душею «хворів» за колектив та завод, шукав шляхи виходу з виробничої кризи, ніколи не опускаючи, як то кажуть, руки.

 Звільнився Володимир Миколайович Бондаренко з заводу на пенсію у 2013 році, будучи заступником технічного директора – начальником СКБ. Всьому колективу він запам’ятається як висококласний фахівець, обдарована людина та мудрий керівник.

Вічна Вам пам’ять, шановний колега!

Привітання з Днем Незалежності

Привітання з Днем Незалежності

Сьогодні наша країна святкує двадцять восьму річницю з Дня Незалежності. Для нації, загалом це невеличкий проміжок часу, але ці роки стали випробовуванням для всіх нас – життєвим екзаменом на зрілість, терпіння, толерантність та мудрість. Таких випробувань у нашій спільній історії було чимало. Шануючи наших предків, які за часів Київської Русі прагнули жити вільно на власній землі, сьогоднішні українці хочуть бути господарями у власному домі!  

24 серпня 1991 року – дата, яка навічно увійшла в історію молодої держави, золотою сторінкою її біографії, започаткувала нову епоху в житті українського народу, законодавчо закріпила його вікові та демократичні прагнення до національного відродження, духовної свободи, економічного зростання, культурного піднесення.

Але події останнього періоду знову змушують нас, як сотню років тому, бути сильнішими, зі зброєю захищати незалежність, боротися за свободу на кожному клаптику рідної землі! Впевнений, що день прийдешній принесе нам світле почуття радості від усвідомлення власної причетності до розбудови нашої Вітчизни – сіл, селищ, містечок! В цьому переліку є і наш легендарний завод, виробнича біографія якого невід’ємно пов’язана з історичними подіями української держави.  

Переконаний у безхмарному завтрашньому дні України. Цей день обов’язково настане і тим швидше, чим більш свідомо та наполегливо кожен з нас щоденно працюватиме на благо Батьківщини незалежно від віку, професії, релігійних уподобань чи партійної приналежності. Успіх прийде неодмінно!

Шановні заводчани, від щирого серця й від усієї душі зичу вам, рідним, та друзям, щастя, добра, достатку, миру, сили і наснаги в усіх виробничих та життєвих справах! Нехай мрія про краще майбутнє окриляє всіх нас на нові звершення, на нові добрі починання, в ім’я незалежної, демократичної та процвітаючої України!

Слава Україні!

Генеральний Директор

АТ «Перший київський машинобудівний завод»                                                 Роман Білоскурський 

«Молодь сьогодні більш гнучка»

«Молодь сьогодні більш гнучка»

У минулому номері газети ми торкнулися болючої проблеми, яка пов’язана з недостатком молодих робочих спеціалістів. Молодь нашого заводу поділилася думками, розповіла власне бачення змін, яке потребує навчання, практика на підприємствах, система працевлаштування. Торкнулися питань кар’єрного росту, рівня заробітної плати та соціальної підтримки.

Але це одна сторона пласту нагальних питань. Щоб зрозуміти всю проблематику, необхідно вислухати і більш досвідчених заводчан, які теж мають власну думку, своє розуміння рівня готовності молодих кадрів до практичної роботи. Тим більш, що саме робітники з великим трудовим стажем є наставниками молоді і як ніхто інший розуміють наявні проблеми.

Моїм співрозмовником став Микола Драник – електромонтер з ремонту та обслуговування електроустаткування механоскладального цеху №1. І своїм місцем роботи Микола Васильович пишається, адже саме в цей цех він прийшов працювати юнаком понад 40 років тому. І сьогодні, вже у статусі досвідченого спеціаліста, передає молодому поколінню набуті за довгі роки праці практичні знання.

На початку розмови Микола Васильович показує лист-запрошення взяти участь у атестації випускників «Київського вищого професійного училища машинобудування та комп’ютерно-інтегрованих технологій». І це не випадковість, адже п’ятнадцять років Микола Драник є головою Державної кваліфікаційної комісії цього закладу та оцінює випускників за професією «Електромонтер з ремонту та обслуговування електроустаткування». Тому із навчання молоді й почали спілкування.

– Багаж знань у сьогоднішніх випускників у порівнянні з тими, хто випускався двадцять років тому, приблизно однаковий – говорить Микола Драник. – Змінилися підходи. Сьогодні юнаки, в-першу чергу цікавляться рівнем оплати праці та умовами роботи. Вони більш гнучкі, нову інформацію засвоюють швидко, реакція миттєва. Раніше превалювало бажання отримати більше знань та мати ясну перспективу.

Загалом, на переконання Миколи Васильовича, весь ланцюжок середньої освіти потребує сьогодні змін. Наприклад, більшість профільних технічних навчальних закладів поряд зі зварювальниками чи наладчиками обладнання, набирають групи кухарів чи кондитерів. «Ситуація така, що загальна направленість навчання розмивається, суто робочі спеціальності не превалюють у професійних училищах» – говорить Драник.

І такий стан справ виник не випадково. Склалося стійке помилкове уявлення, що, наприклад, кухарем бути значно престижніше ніж зварювальником. Тому, навчальні групи, де вчать робочим професіям, не заповнюються і вони… не створюються. З іншого боку, училищам необхідно функціонувати, тому не від гарного життя вони частково змінюють профорієнтацію.

– Формування зрілого майстра залежить і від того у чиї руки він потрапить у якості практиканта. Чимало юнаків жалілися, що їх особливо ніхто не чекає на підприємствах, – говорить Микола Драник. – Ними ніхто не займається або направляють на низько кваліфіковану роботу на кшталт прибирання території.

Дійсно, після такого «теплого прийому» і очі не горять і бажання зникає… «Що стосується мене, а наставництвом я займаюся з 1986 року, як став бригадиром, то кожен на заводі знає, що учні у мене на практиці займаються справою, я передаю їм свій досвід, вчу нюансам професії. І ніяких відволікань на те, що немає прямого відношення до навчання та виконання практичних завдань» –  зауважує Микола Васильович.

За переконанням наставника, необхідно, якщо є можливість, брати якомога більше молоді на практику. Звичайно, певний відсоток практикантів не витримає перших виробничих іспитів. І це звичне явище. Але інші обов’язково виростуть у справжніх майстрів.

Крім того, Микола Васильович вважає, що технічна інформація, на яку спирається молодь, у суто професійному плані не завжди є достовірною. – Неодноразово стикався, що молоді спеціалісти, поповнюючи знання на Інтернет-ресурсах, були неправильно інформовані у елементарних питаннях. Я би радив вчитися за перевіреними джерелами знань – каже досвідчений наставник.

І ще багато залежить від обладнання, на якому працює робітник. –Вітчизняним підприємствам необхідна всебічна модернізація та оновлення обладнання. Це теж важливий фактор, який робить професію робітника більш престижною та привабливою – резюмує розмову Микола Драник.   

На фото: Микола Драник проводить навчання практикантів Олексія Бондарука та Владислава Якубенка.

Ринок далекий, співпраця реальна

Ринок далекий, співпраця реальна

Нещодавно Генеральний директор заводу Роман Білоскурський та начальник відділу маркетингу підприємства Георгій Шепель перебували з діловим візитом у Шрі – Ланці. Під час закордонного відрядження ними була проведена низка практичних перемовин з бізнес-партнерами заводу.

На зустрічах були присутні не тільки керівники підприємств, але й технічні спеціалісти, які займаються обслуговуванням та модернізацією наявного у заводів обладнання.

За словами Генерального директора, загальний технічний потенціал головних підприємств цієї країни орієнтовний на найкращі світові стандарти. Наприклад, заводи, з представниками яких йшли перемовини, мають серйозну програму співпраці з французькою компанією Michelin, яка є всесвітньо відомим брендом та виробником автомобільних шин. «Тому головні вимоги до обладнання, яке вони планують і готові закуповувати, – висока якість, обумовлені контрактом терміни поставки, можливість модернізації. Їх виробництва орієнтовані на безперервний цикл, а простої та ремонт дорого обходяться виробнику. Тому кожен крок потенційної співпраці обговорюється до дрібниць» – зауважив Роман Євгенович.

По результатам зустрічей вже сформовані декілька серйозних пропозицій щодо контрактів, які знаходяться у стадії опрацювання, документального узгодження форматів спільних дій та обговорення технічних питань.

– Саме головне – ми повертаємося на ринок Шрі-Ланки, прагнемо розширити зону співпраці з підприємствами цієї країни, яка має чималий потенціал – додав Генеральний директор Роман Білоскурський. 

Субота Дмитро Юрійович – головний конструктор проекту СКБ

Субота Дмитро Юрійович – головний конструктор проекту СКБ

Брак фахівців робочих професій актуальний для промислового комплексу як ніколи. З іншого боку, спеціалісти старої, ще радянської школи, уходять на пенсію. Проблема передачі безцінного досвіду,  навчання молоді практичним азам професії, взаємодія між поколіннями, стоїть на всіх підприємствах дуже гостро.

Редакція звернулася до молодих спеціалістів, які нещодавно прийшли працювати на завод, з проханням поділитися своїм баченням та думками щодо цієї проблематики.Редакція звернулася до молодих спеціалістів, які нещодавно прийшли працювати на завод, з проханням поділитися своїм баченням та думками щодо цієї проблематики.

Субота Дмитро Юрійович – головний конструктор проекту СКБ

– Народився я у містечку Гадяч, що на Полтавщині. Мама працює вчителькою, батько – пасічник. Мій вибір, щодо освіти, вони підтримали, – говорить Дмитро. – Нещодавно я закінчив магістратуру механіко-машинобудівного інституту, який належить до Київського політехнічного інституту ім. І. Сікорського.

За словами Дмитра, до приходу на наш завод він рік працював на столичному підприємстві «Редукторні механізми». Водночас, за допомогою Інтернету, шукав роботу у Києві.

– Побачив вакансії, прийшов на цей завод, ознайомився з умовами, мав розмову з керівництвом, погодився, відділ кадрів оперативно все оформив. Так я був зачислений у штат СКБ – згадує Дмитро. – Перші враження? Вони не були райдужними. Скажу чесно, технічна складова СКБ потребувала суттєвого перезавантаження.

Але молодий спеціаліст, як то кажуть, не опустив руки. Він твердо знає, що технічні фахівці дуже затребувані на ринку праці. А ще Дмитро переконаний, що вибрав у житті правильний шлях і свою роботу любить. «Вона цікава, різноманітна. Мені подобається спостерігати, як задум щодо проектування якоїсь деталі прораховується, відображається на папері, виготовляється і практично втілюється у якійсь механізм. Отримую від цього професійне задоволення» – зазначає Дмитро.

Необхідно зазначити, що технічна складова СКБ поступово змінюється. Дмитро вже працює на новому комп’ютері з сучасним програмним забезпеченням. Але, на його думку, не тільки застарілі комп’ютери не дають можливості рухатися вперед молоді. – Україна загалом відстає від передових технічних знань, які викладені у спеціалізованій літературі – говорить Дмитро. – Найсучасніші ідеї, розробки, досвід та вузькопрофільні напрацювання навіть у Інтернеті існують на мовах оригіналу та переводяться, як правило, на англійську. Українською, чи хоча б російською вкрай важко знайти. Вивчення англійської мови, як засобу спілкування, не вихід, адже ми говоримо про технічні терміни, формулювання тощо. А знання, які отримували наші попередники кілька десятків років тому – морально застарілі, хоча практичний досвід та своєрідне відчуття правильного рішення у старших працівників, як говориться, не відняти. Розмірковуючи про своє майбутнє, Дмитро Субота зазначає, що прагне і надалі розвиватися у своїй спеціальності. «Розчарування немає, я люблю свою спеціальність і не виключаю, що крім досвіду конструктора набуду й інші знання» – впевнений Дмитро.

Оксана Задорожна – старший контрольний майстер відділу технічного контролю та стандартизації.

Оксана Задорожна – старший контрольний майстер відділу технічного контролю та стандартизації.

Брак фахівців робочих професій актуальний для промислового комплексу як ніколи. З іншого боку, спеціалісти старої, ще радянської школи, уходять на пенсію. Проблема передачі безцінного досвіду,  навчання молоді практичним азам професії, взаємодія між поколіннями, стоїть на всіх підприємствах дуже гостро.

Редакція звернулася до молодих спеціалістів, які нещодавно прийшли працювати на завод, з проханням поділитися своїм баченням та думками щодо цієї проблематики.

Оксана Задорожна – старший контрольний майстер відділу технічного контролю та стандартизації.

Оксана Задорожна

– На сьогоднішній день я ще навчаюся в Київському політехнічному інституті на інженерно-фізичному факультеті на кафедрі композиційних та порошкових матеріалів. Пишу дипломну роботу пов’язану з адитивними технологіями, а саме із 3D-друком – говорить Оксана. – Може когось і здивую, але ще з 11-го класу вирішила, що оберу саме технічну спеціальність. І не пожалкувала! Як зараз пам’ятаю 26 червня 2018 року, коли в інституті з’явилося оголошення, що до нас завітають представники  одного зі столичних машинобудівних підприємств. Тоді я навчалася на 5 курсі і мені було цікаво послухати, що нам розкажуть. Перед студентами виступив Микола Васильович Іванушко. Разом з ним був представник відділу кадрів. Я зацікавилася, записала телефони і вже невдовзі прийшла на завод.

Довго вмовляти молодого фахівця не було потреби. За словами Оксани Задорожної, страху від першого місця роботи зовсім не було, адже її попередили, що нею опікуватиметься досвідчений наставник – Анатолій Довбуш.

– З Анатолієм Дмитровичем я відразу знайшла спільну мову, не одне моє питання не залишалося без фахової поради чи вичерпної відповіді, – згадує Задорожна. – На моє переконання, інститут надає багато знань та можливість навчитися думати, а в трудовому колективі ти повинен бути комунікабельним, готовим

перетворювати в практичні дії отримані знання та набувати нові, переймаючи досвід.

За словами Оксани Задорожної вона задоволена своїм професійним вибором і  надалі готова працювати у машинобудівній сфері. – Велике значення має та обставина, щоб молодий спеціаліст потрапив до гарного наставника, щоб вчорашній студент не залишився на самоті з багатьма виробничими питаннями, щоб йому терпляче пояснювали та вчили, передавали безцінний досвід. У відділі технічного контролю та стандартизації, де я працюю, крім Анатолія Дмитровича, мені дуже добре допомогли інші представники ВТК –  Ольга Корженська та Марія Довгейко. Крім того, за твердим переконанням Задорожної, на першому місці у справжнього фахівця повинні стояти знання. «А посади, кар’єрне зростання, висока зарплатня, матеріальне та побутове благополуччя – обов’язково прийдуть. Виробнича сфера мені дуже подобається. Саме тому я хочу бачити своє майбутнє в цій галузі» – переконана Оксана Задорожна.

Олександр Шаповалов, інженер-технолог відділу головного технолога.

Олександр Шаповалов, інженер-технолог відділу головного технолога.

Брак фахівців робочих професій актуальний для промислового комплексу як ніколи. З іншого боку, спеціалісти старої, ще радянської школи, уходять на пенсію. Проблема передачі безцінного досвіду,  навчання молоді практичним азам професії, взаємодія між поколіннями, стоїть на всіх підприємствах дуже гостро.

Редакція звернулася до молодих спеціалістів, які нещодавно прийшли працювати на завод, з проханням поділитися своїм баченням та думками щодо цієї проблематики.

Олександр Шаповалов, інженер-технолог відділу головного технолога.

– Мій вибір професії після закінчення школи був свідомим. Дід та бабуся за фахом – інженери, батько працює головним технологом на Костянтинівському заводі механічного обладнання – говорить Олександр. – Ще школярем він водив мене на підприємство, давав не складні завдання, я виконував обов’язки помічника токаря. Мені подобалося там працювати.

         У 2014 році Олександр закінчив середню школу та поступив у столичний КПІ, на механіко-машинобудівний інститут. «Я дуже хотів розвиватися у своїй професії тому у Інтернеті розмістив власне резюме, яким зацікавилося декілька приватних структур. Але це були пропозиції щодо офісної роботи, а мені цікавила практична робота з залізом. У канікули, приїжджаючи до батьків, шліфував знання практикою. На заводі, де працює батько, я завжди старався виконувати завдання що мені давали» – згадує Олександр.

Одразу він отримав пропозицію від одного підприємства, пройшов декілька співбесід і майже погодився на працевлаштування. – Але тут мені зателефонували з «Більшовика», з відділу кадрів. Я був здивований, адже була інформація, що завод не працює. Тому я зацікавився і на власні очі вирішив на все подивитися – говорить Шаповалов. – Побачивши стан справ на власні очі, поспілкувавшись з заводчанами, вирішив прийти на цей завод працювати. Наступного дня приніс документи і прийшов на завод о 7.30. Мене просто підштовхнули до прийняття швидкого рішення – з гумором говорить Олександр.

Молодий спеціаліст не залишився на самоті. Саме Івана Любченка та Сергія Волохова постійно згадує Олександр, коментуючи перші місяці на заводі. «Я постійно спілкувався з більш досвідченими працівниками, подекуди дискутували, переконували один одного у правильності тих чи інших рішень. Якщо не згоден – наводжу аргументи. Це йде на користь справі, я набираюся досвіду», – говорить молодий спеціаліст. Крім того, Олександр часто спілкується з батьком, отримує від нього поради, обмінюється ідеями або новаторськими рішеннями. За словами Шаповалова наставники не дають йому розслаблятися, постійно завантажують роботою, дають нові завдання. – Зрозумів, що мені повезло, адже наставник може допомогти або своєю байдужістю вбити у молодого фахівця бажання йти вперед. Я свій вибір зробив – посада технолога це тільки початок – резюмує розмову Олександр.

Життя заводу

Життя заводу

Нещодавно на нашому заводі пройшли звітно-виборчі збори профспілкової організації. Чинний голова профкому Валерій Скрипка підбив підсумки трьохрічної діяльності, а делегати дали оцінку роботи її очільника.

Порядок денний заходу складався з наступних питань: звіт про діяльність профспілкового комітету та ревізійної комісії, обрання нового очільника профкому, оновленого складу ревізійної комісії, а також комісій із соціального страхування та по трудовим спорам.

На початку промови Валерій Скрипка зазначив, що профспілковий комітет завжди був невід’ємною частиною колективу заводу та його соціальною опорою. Одним із пріоритетів у своїй діяльності він бачить суворе дотримання норм та положень колективного договору, враховуючи соціальні пільги та гарантії працівникам підприємства. «Загалом ми провели 49 засідань профкому у взаємодії із завкомом, 5 загальних зборів, 6 разів на наших заходах був присутнім Генеральний директор. Відмічу, що ми постійно запрошуємо представників ветеранської організації. На всіх зборах оперативно обговорюємо актуальні теми, пов’язані з нашими працівниками» – зазначив Валерій Анатолійович.     

Говорячи про дозвілля заводчан, Валерій Скрипка зауважив, що налагоджена тісна взаємодія з Національним академічним театром російської драми ім. Лесі Українки і вже понад 200 заводчан мали можливість на безкоштовній основі відвідати вистави. Говорячи про соціальний аспект, та враховуючи сьогоднішні економічні реалії, профком у взаємодії з адміністрацією заводу, надав двадцяти працівникам матеріальну допомогу на суму понад 35 тисяч гривень.

Підтримуються фінансово і наші ветерани. Щомісяця для адресної матеріальної підтримки, через Раду ветеранів передається тисяча гривень, а наприкінці минулого року завод сформував 88 комплектів аптечок з ліками для колишніх працівників підприємства.

Крім того, за безпосередньої участі профкому на заводі вже пройшло два шахових турніри, а у перспективі організація змагань серед рибалок.

Коментуючи роботу профспілкового комітету, Генеральний директор Роман Білоскурський, який був присутній на зборах зауважив, що існує постійний дієвий діалог між адміністрацією та профспілковим комітетом. «Наша співпраця проходить в напрямку, що зміцнює позиції трудового колективу та підприємства загалом. Хочу запевнити, що всі намічені плани, включаючи соціальний аспект, ми обов’язково виконаємо», – зауважив Роман Євгенович.  

За рішенням делегатів зборів робота профкому за звітній період була визнана задовільною, а Валерій Анатолійович Скрипка був переобраний його головою на новий термін.

Крім того, за рішенням делегатів, сформовано поіменний склад профкому у складі: Юрій Шелестюк, Іван Андрушкевич, Микола Гармаш, Надія Рудницька, Олександр Житовоз, Євгеній Рожок, Микола Дранік, Ярослав Лисенко, Сергій Іваненко.

До складу ревізійної комісії увійшли: Юрій Піскун, Юлія Костина та Тетяна Носова. Комісія із соціального страхування складатиметься з чотирьох осіб: Іван Андрушкевич, Микола Гармаш, Зінаїда Гончаренко та Олена Скок. Комісія по трудовим спорам матиме трьох осіб: Зінаїда Гончаренко, Микола Гармаш та Микола Дранік. Наприкінці зборів делегати своїм голосуванням підтвердили статус профспілкової організації АТ «Перший київський машинобудівний завод», пов’язаний з новою назвою підприємства.

Бізнес-форум

Бізнес-форум

Нещодавно у німецькому Ганновері протягом трьох днів проходила щорічна виставка  Tire Technology Expo 2019. Цей форум збирає світових лідерів у розробці та виробництві автомобільних шин. Прийняла участь у роботі форуму і делегація Першого київського машинобудівного заводу. 

За словами організаторів, цьогоріч у виставці прийняли участь 319 учасників та 550 делегатів, які, враховуючи експозиції, розміщалися у трьох великих залах. За час роботи виставки її відвідали понад 5600 осіб, що є рекордним показником. Під час презентаційних заходів з доповідями виступили 180 фахівців у галузі шинних розробок. Спеціалісти обговорили питання, які стосуються  майбутніх транспортних рішень, випробування шин, поліпшення матеріалів і гумових сумішей, вдосконалення виробництва, методів моделювання, переробки шин, наукових напрацювань щодо полімерів, бізнес-конструкцій та досягнень в розробці пневматичних шин.

Необхідно відзначити, що наш завод був єдиним вітчизняним підприємством, яке взяло участь у роботі виставки. Безумовно, подібні заходи – це додатковий досвід, нові бізнес – контакти, можливість заявити про себе та свої можливості, а також повернути втрачені ділові зв’язки. Підводячи підсумки конференції організатори окремо зазначили, що у наступному році Tire Technology Expo відзначатиме 20-річчя своєї діяльності. А кращий показник своєї роботи вони бачать у тому, що на наступний рік сьогоднішніми учасниками вже зарезервовано 90% території експозицій.

Привітання з Великоднем

Привітання з Великоднем

Шановні заводчани!

Цієї неділі християни західного обряду святкують світле Воскресіння Христове. Наближення цього Великого дня для кожного з віруючих осяяне передчуттям надії і радості, прагненням духовного очищення.

Християнська віра завжди була важливою складовою буття українського народу, яка символізує перемогу вічних людських цінностей над буденними проблемами. І зараз ці святі традиції та духовність єднають українську націю! Тому так важливо усвідомити, що своїм Воскресінням Господь оновлює людську природу, даруючи зміцнення внутрішніх сил кожному християнину в його служінні країні, суспільству, родині, ближньому.

Чималі труднощі випали на долю нашої держави і всього українського народу. Проте, нам не варто сприймати дійсність лише в темних тонах та впадати у відчай! Необхідно вірити та надіятися, що Господь не залишить нас і в Україну обов’язково прийде мир, злагода та добробут. Саме це об’єднує націю, зробить нас сильнішими, мудрішими та людянішими.

Великодні свята – це і найкращий час підтримати знедолених, подарувати їм увагу, милосердя, турботу. Це й слушна нагода вшанувати пам’ять тих, кого немає серед живих, хто, залишивши нам свою любов та життєвий досвід, поринув у вічність. Обов’язково згадаймо їх молитвою і добрим словом.

Звертаючись до кожного з Вас, шановні заводчани, хочу побажати, щоб Великдень принесе у Ваші домівки радість та благополуччя, щастя та міцне здоров’я. Я бажаю кожному Божого благословення – запоруки миру в нашій країні! А Чудо Воскресіння Христового надихає всіх нас на добрі та праведні справи.

                                                                                       Генеральний Директор
Роман Білоскурський


                                                                                                                              

RSS
Facebook
Facebook
TWITTER