Не стало Володимира Миколайовича Бондаренка. Людини, що віддала найкращі роки власного життя улюбленому заводу, професіонала, якого поважали за відданість справі, старанність, наполегливість у вирішенні надскладних виробничих завдань.
Ті, хто працював поруч з Володимиром Миколайовичем, згадують його толерантність, шанобливе відношення до колег та підлеглих. Вони ніколи не чули від нього крику, а у спілкуванні – підвищеного тону голосу. Бондаренко ставив так завдання, що ні у кого не було зайвих питань. Він чітко розставляв пріоритети, акцентуючи увагу на головному, до кінця вислуховував підлеглих, ніколи не перебивав, нав’язуючи власні погляди.
Володимир Миколайович народився у 1938 році. Після закінчення школи, поступив у Київський політехнічний інститут, ставши згодом інженером-механіком. У 1961 році молодий фахівець прийшов на завод «Більшовик», почавши працювати у спеціальному конструкторському бюро.
Колеги згадують, що на його робочому столі ніколи не було зайвих паперів, або, тим більше, безладу. Разом з тим, Володимир Миколайович завжди тримав при собі робочий блокнот, куди заносив власні думки, окреслював проблематику та актуальні питання. А потім вибудовував свою конструкцію різноманітних пропозицій. Так народжувалися новаторські рішення. Саме любов до рідної справи та власні здібності допомогли йому вибрати тему, «захистити» її та стати кандидатом хімічних наук.
– Це був висококласний ерудит, який мав у голові величезний обсяг технічних знань. Особисто мені було приємно спілкуватися з Володимиром Миколайовичем, – згадує Іван Макарович Любченко. – У нас завжди були професійні дискусії, адже він відстоював фахові позиції як конструктор, а я, будучи технологом, власну точку зору. Аргументи у нього були переконливі, він розбирав проблему, як то кажуть, до гвинтика.
Іван Макарович, згадуючи колегу, розповідає спільну з Бондаренком роботу на Володимирському хімічному комбінаті. Наш завод у 1986 році виконав велике і водночас надскладне завдання, виготовивши дві лінії по виробництву тонкої плівки. – Це був по суті професійний виклик і фаховий екзамен для всього нашого колективу. До цього у Володимирі використовували англійське обладнання, на обслуговування якого витрачалися великі кошти. А виготовлялася та плівка завширшки один метр.
Київське підприємство розробило дві лінії, кожна з яких була довжиною понад 50 метрів і виготовляло плівку завширшки чотири метри. За словами Івана Макаровича, він разом з Володимиром Бондаренком та групою заводчан у складі 40 чоловік, інтенсивно пропрацювали у Володимирі, запускаючи це обладнання у роботу.
– От там я мав гарну нагоду практично побачити Володимира Бондаренка та оцінити його професійні якості. У тандемі, він як конструктор, а я – технолог, та за підтримки наших фахівців, ми виконали цю складну роботу – говорить Іван Макарович. – Авторитет Бондаренка тільки укріпився. До речі, незважаючи на маленьку різницю у віці, ми зверталися до останнього один до одного з професійною повагою на «ви».
Бондаренко неодноразово виступав на сторінках заводської газети, давав інтерв’ю, душею «хворів» за колектив та завод, шукав шляхи виходу з виробничої кризи, ніколи не опускаючи, як то кажуть, руки.
Звільнився Володимир Миколайович Бондаренко з заводу на пенсію у 2013 році, будучи заступником технічного директора – начальником СКБ. Всьому колективу він запам’ятається як висококласний фахівець, обдарована людина та мудрий керівник.
Вічна Вам пам’ять, шановний колега!