Шановні заводчани!
Сьогодні багаточисленна родина професіоналів, яка належить до машинобудівної галузі, відзначає професійне свято. Це день, коли можна не лише привітати колег і однодумців, але й оцінити пройдений шлях та окреслити наступні виробничі кроки у розвитку.
Наш завод із перших років існування позиціонував себе як підприємство, що повинно бути лідером. Так, наприкінці ХІХ століття з невеликих майстерень, а згодом «Київського чавуноливарного та механічного заводу», воно перетворюється у «Київський машинобудівний і котельний завод». І це не випадковість: завод освоював нові методи виробництва, створював сучасні цехи з передовим на той час обладнанням, проводив набір нових робітників, в тому числі високої кваліфікації. З цього приводу варто зауважити, що саме акціонери нашого підприємства вклали чималі кошти у будівництво головного корпусу Київського політехнічного інституту, яке і до сьогодні є кадровим «донором» для багатьох підприємств, в тому числі й «Першого київського машинобудівного заводу».
З того часу пройшло понад століття. Завод пережив важкі часи, пов’язані з жовтневим заколотом 1917 року, розруху громадянської війни, важке відновлення, катастрофічні наслідки Другої світової війни, період створення нової виробничої бази, її багаторазову модернізацію, а також розширення номенклатури виробництва.
З набуттям Незалежності 1991 року промислова картина для країн колишнього СРСР кардинально змінилася. Перестали, у своїй більшості, фінансуватися державні програми, відпала необхідність у багатьох замовленнях. Кожна країна колишнього Союзу шукала свій вихід з економічного занепаду, прагнучи встати на шлях достатку та розвитку.
Будемо відвертими: вітчизняний машинобудівний сектор потрапив у довготривалу кризу. Змінювалися лідери країни та уряди, але суттєвої допомоги чи державної програми на підтримку українського виробника машинобудівники поки що не бачили.
Сьогоднішнє покоління виробників щоденно стикається з широким спектром проблем, пов’язаним не тільки з відновленням партнерських зв’язків, модернізацією обладнання, закупівлею нових виробничих ліній… Проблема державного рівня – це омолодження кадрового потенціалу. Система підготовки фахівців професійно-технічних училищ ледь дихає, кожен такий навчальний заклад покладається лише на власні сили, а найкращі випускники бажають виїхати за кордон задля високих заробітків. Реалії наших буднів – вік висококваліфікованих кадрів дорівнює майже пенсійному віку, а у деяких випадках і перейшов цю своєрідну межу…
Безумовно, одного бажання самих машинобудівників для кардинальних змін дуже замало. Галузь не вимагає величезних фінансових вливань, тим більш з державного бюджету. Машинобудування потребує однакових і справедливих правил гри у вигляді законодавчого поля, яке б захищало вітчизняного виробника, не захмарних відсотків банківських кредитів на модернізацію чи закупівлю нового обладнання, не другорядного ставлення до вирішення нагальних проблем із навчанням та працевлаштуванням молодих кадрів. Як говориться у старій притчі, галузь не просить ту саму «рибу на щоденне харчування», а потребує своєрідної «вудочки», за допомогою якої зможе забезпечити стабільне виробництво. Можливостей і досвіду у вітчизняних машинобудівників удосталь!
Окремо хотів би звернутися до наших працівників і ветеранів підприємства зі словами подяки й шани! Без перебільшення, завдячуючи всім вам виконуються найскладніші виробничі завдання, знаходяться новаторські конструкторські рішення, втілюються у виробниче життя нові ідеї!
Здоров’я вам і вашим сім’ям, добробуту та злагоди у родинному колі, нових звершень у нашій спільній виробничій справі!
Зі святом, з Днем машинобудівника!
Генеральний Директор
АТ «Перший київський машинобудівний завод»
Роман Білоскурський