Наш завод завжди славився традиціями. В першу чергу вони стосуються виробничої діяльності чи робітничих династій. Але у дружньому колективі легко не тільки працювати але й відпочивати. Напередодні свят робітників запрошували на святковий концерт. Обов’язковим атрибутом якого булв… абсолютно вірно! Виступ заводського хору. Це вже стало сталою традицією, якій вже понад 40 років.
Сьогодні, в період карантину та соціальних обмежень, але все ж таки напередодні різдвяно новорічних свят давайте піднімемо святкровий настрій та згадаємо цікаві історії пов’язані з заводським хором!
Володимир Павлович Ільченко , ветеран підприємства (з 1964 року). Стаж роботи на більшовику 33 роки.
- Доля заводського хору невід’ємно пов’язана з історією нашого підприємства. І в першу чергу це історія наших робітників, які були і залишаються основою цього колективу.
На завод я прийшов у квітні 1964 року після закінчення Київського політехнічного інституту. Починав свою діяльність токарем, потім став слюсарем, майстром…
Старожили добре знають, що історичне першоджерело нашого хору знаходиться у колишньому Будинку культури «Більшовик». Саме там почали збиратися майстри хорового співу. На початку 70-х років минулого століття хором керував Зіновій -Богдан Богданович Антків. Цей талановитий диригент у 1969 році закінчив Львівську консерваторію і згодом очолив наш хоровий колектив. Про Богдана Богдановича (а саме так ми його називали) у хористів з нашого заводу були самі найкращі спогади. Жаль, що у 1984 році він покинув наш колектив. Але пропозиція була варта того. Талановитому дирегенту запропонували очолити чоловічу хорову капелу імені Левка Ревуцького. Там і розцвів талант цього майстра. Понад чверть століття він керував цим знаним колективом.
Але повернемося до нашої історії. У 1977 році я вперше прийшов на репетиції у Палац культури і ані дня не пожалкував, що зробив тоді такий вибір.
У 1979 році на заводі створюється власний хор. І це було не спонтанне рішення. Вже тоді у кожному цеху існували колективи самодіяльності, існував власний жіночий ансамбль. Тому ідея з власним хором була сприйнята цілком позитивно. Крім того, на момент створення власного колективу, хор у Будинку культуру приблизно на 70% складав з заводчан. Так що всі організаційні процеси пройшли безболісно.
Новий статус дав поштовх до нових творчих вершин. Хор, який до речі, налічував у різні часи понад 40 осіб багато виступав, нас запрошували на різні урочистості, а географія поїздок різноманітніша. Але завжди на першому місці були свята на заводі. Ми виступали на всіх заводських концертах, а особливо любили новорічні свята. Це була особлива пора року і ми робили сюрпризи для заводчан, що мешкали поруч з заводом. Переодягнувшись в національні костюми ми ходили в гості та співали різдвяні колядки та українські народні пісні. Задоволення отримували всі: і ті хто співав і ті для кого співали і сусіди які ставали невольними слухачами. Завжди отримували подяку і нас запрошували до святкового столу. Безумовно, що святковий настрій після кількох поздоровлень ставав ще краще!
Але є у Володимира Павловича історія, яка напряму пов’язує його родину і заводський хор. У 1983 році хор перебував з виступами в Тернопільській області. Після короткого відпочинку автобус з колективом направився до Львова. І тут Володимир Павлович звернувся до колег з проханням. Неподалік, у селищі Кобзарівка Зборівського району похований батько, який у 1944 році загинув у боях з фашистами під час Львівсько-Сандомирської операції.
– Я попросив колектив заїхати на могилу, де похований мій батько старшина Павло Степанович Ільченко. Він та ще 500 воїнів загинули на цій ділянці фронту у липні 1944 року під час наступальних боїв. Звичайно колектив погодився і вже скоро ми опинилися біля пам’ятника. І тоді з особливим настроєм наш хор заспівав «Степом, степом…» Це було настільки зворушливо, що цей момент я запам’ятав на все життя!
Що таке справжній колективний спів заводчани несподівано продемонстрували в несподіваному місці. Повертались ми з репитиції і у метро під час спуску на ескадаторі хтось затиягнув пісню… Інші, звичайно підхопили… наш багатоголосий спів налякав чергову по станції, яка прибігла з кінця платформи думаючи що сталося надзвичайна подія. І коли побачила наші життєрадісні обличчя посміхнулася та пішла зустрічати черговий потяг метро.
– Бувають і зовсім непередбачувані несподіванки. Під час одного з виступів, коли ми співали «Мамину вишню» один з наших колпег так увійшов у образ, що оступився і впав. Ми ледве закінчили спів…. Нас розпирало від сміху…
Хор – це наша друга сім’я. Вона об’єднує та допомогає витримати життєві іспити… І обов’язково під час заводських концертів ми співаємо наш заводський гімн.
І не збиваючи тембр голосу Володимире Павловичу затягнув:
На колишній Шулявці-
Легендарній робочій заставі,
Де новітній проспект
Прапорові розвішав шовки….
Село Кобзарівка Зборіський район Тернопільської області. Під час прориву липні 1944 року під Бродами Павло Степанович
Понад 500 похованих