Приватизація чи банкрутство? /період невизначеності завершується/

Приватизація чи банкрутство? /період невизначеності завершується/

Для будь-якого новопризначеного керівника перші сто днів на посаді — табу для спілкування з журналістами. Це період, коли очільник входить у курс справ, робить перші управлінські кроки, формує команду однодумців.

Цей етап для нового керівника нашого підприємства — непростий. Завод поступово готується до приватизації. І проблемних питань, які потребують оперативного вирішення, — вдосталь. Разом з тим у Леоніда Вікторовича сформувалося чітке бачення подальших практичних дій. Редакція газети звернулася до очільника заводу з проханням відповісти на найбільш актуальні питання.

— Леоніде Вікторовичу, як Ви можете охарактеризувати перші сто днів роботи на новій посаді, які підсумки можна підбити?

— Це були важкі місяці. І мова не лише про роботу, але і про враження від самого підприємства. Нашому заводу вже майже 140 років, він проходив через революції, світові війни. Тут вироблялися гайки, шини, парові котли та міномети, цілий ряд великогабаритних машин і агрегатів, виробничі лінії. Багато років все це поставлялося сотням вітчизняних і закордонних підприємств.

Вступивши на посаду, я відвідував цехи, аналізував фінансову звітність, чинні контракти та комерційні пропозиції. І поступово в мене складалася повна картина ситуації на підприємстві. Будьмо чесні, за останні 30 років завод занепав повністю. Це важко усвідомлювати, проте нині ми можемо лише пишатися колишньою славою.

Левова частина прибутку надходить від оренди заводських приміщень, великих замовлень давно немає, майже всі цехи занедбані. Кількість працюючого обладнання скорочується, воно не оновлювалося десятки років. Працівників також меншає.

Прибуток, який отримує підприємство, навіть не перекриває витрати на утримування території та податки. На жаль, шляхів відновлення роботи «Першого київського машинобудівного заводу» в колишньому обсязі нині немає. Втім, ми можемо не допустити подальшого падіння показників і банкрутства, яке вже є майже невідворотним.

Не секрет, що завод включений до програми великої приватизації. До речі, це рішення державного рівня, адже підприємство знаходиться під управлінням Фонду державного майна. Що це означає для заводу, як це відобразиться на робітниках? Це можливість позбутися тягаря боргів, покинутих приміщень (які нині лише продукують додатковий податок на землю), а також — знайти шляхи збереження виробництва й подальшої модернізації. Можливо, наш машинобудівний завод вже не буде одним з найбільших підприємств Києва, проте це стане початком нового етапу повноцінного існування, а не кінцем його історії.

— 16 грудня 2020 року Кабінет Міністрів України прийняв розпорядження, яким визначив радника з підготовки до приватизації нашого підприємства. Ще раніше, на початку вересня, Фонд держмайна, за результатами конкурсу, визначив переможцем ТОВ «КПМГ-Україна». Як Ви оцінюєте роботу радника на даному етапі підготовки приватизаційного процесу? Чи є у фахівців цих організацій досвід роботи в сегменті «великої приватизації»?

— КПМГ — одна з найбільших у світі аудиторських компаній. У неї великий досвід в оцінці вартості активів, аналізі проблем та перспектив підприємств. Власне, цим і займається радник із приватизації під час підготовки об’єктів. Якщо говорити саме про досвід у програмі великої приватизації, «КПМГ–Україна» також виступає радником на кількох інших підприємствах, зокрема Харківському заводі «Електроважмаш».

Радник має розробити умови приватизації, запропонувати оптимальні шляхи використання території, приміщень та обладнання, оцінити вартість всього підприємства та перспективи його приватизації. Нині ця робота виходить на фінальний етап, упродовж кількох тижнів ми отримаємо остаточні висновки.

— Виробнича база заводу досить широка і, попри моральну застарілість, може якісно працювати й надалі. Чи не обговорювалося питання передачі чи продажу обладнання іншим машинобудівним підприємствам?

— Основним варіантом для нас залишається збереження виробництва. Серед іншого, радник із приватизації має розробити оптимальний план використання виробничих потужностей підприємства, що збереглися дотепер. Попри те, що обладнання не оновлювалося, його частина ще може працювати. Особливо за умови модернізації, встановлення нових систем управління тощо.

Існує кілька варіантів організації виробництва після приватизації, проте найімовірнішим є перенесення наявного заводського обладнання за межі міста Києва — до нашого виробничого майданчика в Жашкові. Це дозволить зберегти робочі місця та навіть створити нові.

— Триває історія з продажу цеху №5. Аналізуючи коментарі столичних чиновників щодо цього, доходиш висновку, що процес може затягнутися, адже, як-то кажуть, у кожної сторони «своя правда». Яка позиція з цього питання в Фонду державного майна? На якому етапі знаходиться сам процес?

— Передача цеху №5 Київській міській раді має велике соціальне значення. Місто потребує нової транспортної розв’язки, щоб хоч трохи розвантажити трафік. Я це чудово розумію, як і представники Фонду державного майна. Разом із КМДА ми розробили дорожню карту передачі об’єкту, яку наразі реалізуємо. Торік також було проведено незалежну оцінку вартості цеху, яку затвердив Фонд. Це — 240 мільйонів гривень разом із ПДВ.

Продаж будівлі ускладнюється арештом, накладеним через борги на все майно та рахунки «ПКМЗ». Втім, суд може його зняти з одного цеху №5 і дозволити продаж будівлі міській владі для соціальних потреб. Наразі ми чекаємо відповідного рішення.

У контексті продажу цеху № 5, окремо хочу зауважити та поінформувати заводчан: кошти від продажу будуть під особливим контролем і підуть виключно на погашення наявних заводських боргів. У полі нашого зору, крім іншого, і багатомільйонний борг за єдиним соціальним внеском, який негативно відображається на робітниках, що мають право на пенсію.

— Рівно рік тому (10 березня 2020 року) на нашому заводі пройшли загальні збори колективу, на яких представник Фонду держмайна детально розповів про покроковий шлях приватизації та відповів на питання робітників. Особливу увагу приділили соціальній складовій, яка обов’язково повинна бути прописана в умовах приватизації. На чому слід наголосити в цьому аспекті?

— Соціальні гарантії — це дуже важлива складова умов приватизації підприємства. По-перше, новий власник не зможе прийти і звільнити працівників — це заборонено законом і буде передбачене у вимогах приватизації. По-друге, він буде зобов’язаний погасити наявні заборгованості із заробітних плат та інших соціальних виплат.

Ці базові умови будуть передбачені під час приватизації, проте їх повніший перелік запропонує радник, а остаточно — затвердить Кабінет Міністрів України.

Слід розуміти, що зобов’язання, покладені на нового власника «ПКМЗ», забезпечать більший захист трудового колективу, ніж ті, які нині може надати сам завод. Адже я вже зазначав: ми балансуємо на грані банкрутства, це дуже складна ситуація.

І якщо ми згадали про торішні загальні збори колективу, то я поінформований: чимало критики тоді адресувалося Фонду держмайна щодо неправомірного продажу в жовтні 2019 року через ДП «СЕТАМ» п’яти заводських об’єктів. Представник Фонду проінформував про конкретні правові кроки, які оперативно зробив Фонд, а також повідомив про кінцеву мету — відміну цих шахрайських торгів і повернення об’єктів підприємству.

Щодо цього хочу поінформувати колектив, що 18 лютого Касаційний господарський суд підтримав позицію Фонду держмайна у справі щодо відчуженого майна АТ «Перший київський машинобудівний завод», відхилив вимоги ТОВ «Агроміл Дистрибьюшн» і залишив у силі рішення щодо повернення у власність держави п’яти об’єктів підприємства.

— Незважаючи на приватизацію, повноцінне виробниче та соціальне життя заводу триває. Йде підготовка до підписання нового колективного договору. Як просувається ця робота? Що варто окремо зазначити для заводчан?

— Поки ми опрацьовуємо це питання. Я запропонував голові профспілки підприємства визначити дату початку переговорів для розгляду проекту колективного договору на 2021 рік. Вони мають розпочатися в березні.

Загалом колективний договір може стати гарним інструментом побудови партнерства. Та важливо залишатися об’єктивними. Звісно, якби завод мав мільйонні прибутки, був лідером галузі, ми могли б забезпечити працівникам кращі умови, додаткові компенсації, премії тощо. Однак нині для цього бракує ресурсів. Наразі триває підготовка до приватизації. Як я вже зазначив, її умови міститимуть соціальні гарантії, а новий власник зможе забезпечити інвестиції. Правильним на цей час стане укладання перехідного колективного договору, а вже після переходу підприємства у приватний сектор — розробка нового